Поиск

Відповідальність за відсутність цінників

Працівники нашого магазину досить часто забувають виставляти цінники в магазині. Чи передбачені санкції за невиставлення цінників?

Відповідно до Інструкції про порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання в підприємствах роздрібної торгівлі та закладах ресто­ранного господарства, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 4 січня 1997 р. № 2 (далі — Інструкція), визначені вимоги до цінників.
Відповідно до п. 7 Інструкції ярлики цін (цінни­ки) та покажчики цін повинні мати такі реквізити:
- для продовольчих товарів: для вагових товарів — назва товару, сорт, ціна за один кілограм або за сто грамів; для товарів чи напоїв, що продаються на розлив, — назва товару чи напою, сорт, ціна за одиницю місткості або одиницю ваги; для штучних товарів та напоїв в пляшках — назва товару чи напою, вага або місткість, сорт, ціна за шту­ку; для товарів, що розфасовані, — назва товару, сорт, ціна за один кілог­рам або за сто грамів, вага одиниці розфасовки, ціна за одиницю розфасовки;
- для непродовольчих товарів: для товарів, на які ціни встановлені залежно від сортності, - назва товару, сорт, ціна за один метр,кілограм, штуку або одиницю розфасовки; для товарів, на які ціни по сор­тах не встановлені, — наз­ва товару, ціна за один метр, кілограм, штуку або одиницю розфасовки; для дрібних штучних товарів (парфюмерні, галантерейні та ін.) — назва товару, вага або місткість, ціна за шту­ку або одиницю упаковки. Роздрібні ціни також можуть бути позначені на товарних ярликах, етикетках підприємств-виготівників, упаковці, в якій то­вар продається населенню, або безпосередньо на са­мому товарі, якщо позначення ціни не псує його товарний вигляд та не знижує якість товару.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР до суб'єктів підприємницької діяльності, які не виставили цінники на товар, що продається (меню, прей­скурант або тарифи на послуги, що надаються), використовують цінники та прейскуранти, що містять ціни і тарифи в іноземній валюті або в інших одиницях, які не є гривнею, застосовується фінансова санкція у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний невиставлений цінник на товар (меню, прейскурант або тариф на послугу) або виставлений цінник на товар (меню, прейскурант або тариф на послугу) в іноземній валюті чи в інших одиницях. Зазначені цінники та прейскуранти мають бути розміщені у спосіб, який не дозволятиме покупцям (у тому числі контролюючим особам) вилучати такі цінники та прейскуранти поза контролем осіб, уповноважених таким продавцем здійснювати нагляд за дотриманням норм цього Закону.

За матеріалами: Адвокат-консалтінг

Виїзд дітей за кордон

Я організовую виїзд дітей на відпочинок за кордон. Як здійснюється офор­млення згоди батьків на виїзд дитини?

Статтею 313 Цивільного кодек­су України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд з України лише за згодою батьків (усиновителів), опікунів і в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які ними уповноважені. Разом з тим фізична особа, що досягла шістнадцяти ро­ків, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.
Для виїзду дитини за кордон оформляється проїзний документ, а в окремих випадках — паспорт. На дітей віком від 5 до 18 років, які виїжджають разом із законними представниками і дані про яких вписуються у їх паспорти, подаються фотографії, які вклеюються у ці паспорти і скріплюються печат­кою. Для оформлення паспорта (проїзного документа) фотографії подаються незалежно від віку дити­ни. Проїзний документ оформля­ється на термін до трьох років або до досягнення дитиною 18-річного віку.
Відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, виїзд за меж!іУкраїни громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:
1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон;
2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків:
- коли другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджує запис про батька у свідоцтві про народження дитини, та відсутній у пункті пропуску;
- коли у паспорті громадянина України для віїзду за кордон, з яким прямує громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїздному документі дитини є відповідний запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік у дипломатичному представництві України за кордо­ном;
3) у разі пред'явлення оригіналів документів або їх нотаріально посвідчених копій:
- свідоцтва про смерть другого з батьків;
- рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з бать­ків;
- рішення суду про визнання дру­гого з батьків безвісно відсутнім;
- рішення суду про визнання дру­гого з батьків недієздатним;
- рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України гро­мадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу дру­гого з батьків;
- довідки про народження дити­ни, виданої відділом реєстрації ак­та цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодек­су України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої ма­тері).

За матеріалами: Адвокат-консалтінг

На платный бильярд нужен патент

В баре планируем разме­стить два стола для бильярда, на ко­торых будут играть посетители, внося только плату за пользование бильярдным столом (по окончании игры выигрыш не предусмотрен). Нужно ли в таком случае приобре­тать патент на предоставление услуг в сфере игорного бизнеса (предприниматель находится на общей систе­ме налогообложения)?

Сразу укажем, что контролирующие ор­ганы указывают на необходимость приобретения патента в этом случае. Рассмотрим ситуацию под­робнее.

Как известно, в числе прочих видов деятельности Закона патентовании предусматривает также и па­тентование игорного бизнеса. При этом согласно части 2 статьи 5 Закона о патентовании под игор­ным бизнесом в целях патентования следует по­нимать деятельность, связанную с обустройством казино, других игровых мест (домов), игровых авто­матов с денежным или имущественным выигры­шем, проведением лотерей (кроме государственных) и розыгрышей с выдачей денежных выигрышей в наличной или имущественной форме. В свою оче­редь, к игровым местам часть 3 статьи 5 Закона о патентовании относит в том числе и столы для бильярда, которые вводятся в действие с помощью жетона, монеты или без них, кроме столов для биль­ярда, используемых для спортивных аматорских (любительских) соревнований.

С учетом вышеизложенного логично было бы рас­суждать, что одним из критериев игорного бизнеса, важным для патентования (и от которого, в свою очередь, зависит необходимость приобретения или неприобретения торгового патента), является на­личие (денежных или имущественных) выигры­шей.

Вместе с тем Госкомпредпринимательства в этом вопросе придерживается такого мнения (письма от 29.01.2007 г. № 607, от 09.06.2006 г. № 4227, от 04.06.2002 г. № 2-222/3074): если субъекты пред­принимательской деятельности, предоставляющиеуслуги по пользованию бильярдным столом, соби­рают за это плату (почасово или путем продажи жетонов, монет и т. п.), то независимо от того, предусматривается ли по окончании игры выигрыш или нет, они должны приобретать торговый па­тент на осуществление операций в сфере игорного бизнеса на каждый отдельный стол для бильярда. А вот в другой ситуации: если субъект хозяйствова­ния в своем помещении (кафе, баре и т. п.) раз­мещает бильярдный стол, пользование которым является бесплатным (т. е. за предоставление такой услуги субъект непосредственно платы (прибыли) не получает), то такая деятельность не содержит признаков азартной игры, игорным бизнесом не яв­ляется, а потому патентованию не подлежит (т. е. патент в этом случае приобретать не нужно). Также исключением, не требующим приобретения патента, является случай использования бильярдного стола в качестве спортивного инвентаря для проведения спортивных любительских соревнований. Аналогич­ные разъяснения на этот счет также приводились и в журнале «Вестник налоговой службы Украины», 2006, № 6.

Итак, как видим, согласно разъяснениям необхо­димость приобретения торгового патента зависит от наличия платы за пользование бильярдным сто­лом: если она взимается, то патент необходим, если нет — патент не нужен. Что касается денежного или имущественного выигрыша, то этот признак, как отмечалось в письмах, касается игровых автоматов и лотерей, а вот для других видов игорного бизнеса (в том числе и бильярдных столов) обязательным условием не является.

В сложившейся ситуации субъектам хозяйство­вания остается лишь прислушаться к таким разъ­яснениям. Поэтому, возвращаясь к заданному во­просу, отметим: если субъект хозяйствования со­бирается разместить в баре 2 платных бильярдных стола, то ему для этого нужно приобрести 2 тор­говых патента на предоставление услуг в сфере игорного бизнеса (напомним, что согласно части 3 статьи 5 Закона о патентовании стоимость одного такого патента на год составляет 1800 грн. за каж­дый бильярдный стол). В то же время если субъект хозяйствования решит поступить иначе и устано­вить в баре бесплатные бильярды, то торговые патенты на них ему не будет нужно приобретать.

По материалам: Адвокат-консалтинг

Яким чином сплачуються податки при укладанні договору продажу будинку?

Згідно з п.11.3 ст. 11 та п.12.5 ст.12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 р. № 889 нотаріус є податковим агентом при здійсненні фізичними особами операцій, пов'язаних з купівлею-продажем і міною об'єктів нерухомості, рухомого майна (у разі нотаріального посвідчення угоди), а також у разі нарахування та виплати доходів своїм найманим працівникам.
Сума податку самостійно сплачується сторонами (або однією стороною) договору до його нотаріального посвідчення через установи банків у сумі, визначеній податковим агентом. Оскільки відповідальність за сплату податку несе платник податку і функції стосовно нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету фактично виконуються громадянами, котрі отримують доходи від операцій з майном, нотаріуси виконують функції податкових агентів у частині контролю повноти сплати податку до бюджету перед посвідченням договорів та забезпечують надання відповідної інформації податковому органу.
Копії платіжних документів про перерахування податку додаються до примірників посвідчених договорів. Оригінал квитанції "погашається" нотаріусом шляхом проставлення на ній відбитку своєї печатки та підпису.
У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій вказується сума перерахованого податку, дата та номер платіжного документа.
Податок з доходів фізичних осіб сплачується до місцевого бюджету за місцем розташування державної нотаріальної контори (робочого місця приватного нотаріуса).

За матеріалами: Адвокат-консалтінг