Поиск

Какими правами могут наделить директора учредители. Шапка Мономаха, булава и прочие властные артефакты

Помните школьные уроки математики? Да, те самые, на которых нам рассказывали о поездах, движущихся навстречу друг другу из пунктов А и Б, или о бассейне с двумя трубами... Надо было найти определенную величину, от которой зависе­ли не только точка, где гипотетически встретятся электровозы, или время, когда наполнится бассейн, но и хорошая оценка. Жизнь предприятия ставит ежедневно намного сложнее вопросы, от ответов на которые зависят более весомые вещи — при­быль, развитие, доброе имя. Один из показателей, нужных для правильного решения, это полномо­чия руководителя. Поскольку законодательство четко их не определяет, попытаемся рассчитать результат сами.

Константы
Понятно, прежде всего ищем в законах хотя бы фундамент. Находим ч. 5 ст. 65 Хозяйственного ко­декса Украины (далее — ХКУ). Она не слишком щедро делится с нами информацией, но все же уз­наем, что руководитель предприятия:
— без поручения действует от имени предпри­ятия, представляет его интересы в органах госвлас­ти и местного самоуправления, других организаци­ях, в отношениях с юрлицами и гражданами;
— формирует администрацию предприятия и руководит им в рамках и порядке, определенных учредительными документами.
В компетенции директора (он же — исполни­тельный орган управления) все, что не отнесено к исключительной компетенции общего собрания участников (далее
— ОСУ). В акционерных обще­ствах директору еще и нельзя поручать того, что входит в ведение наблюдательного совета.
Таким образом, детализацией полномочий директора придется заниматься самим учреди­телям. Сделать это необходимо в уставе либо других учредительных документах. Этого тре­буют ч. 1 ст. 88 Гражданского кодекса Украины (далее - ГКУ), ч. ч. 2, 4 ст. 57 ХКУ ч. 2 ст. 4 Закона Украины "О хозяйственных обществах" от 19.09.91 г. № 1576-ХІІ (далее - Закон о хозобществах).

На заметку!
Кроме учредительных документов, полно­мочия руководителя можно конкретизиро­вать в трудовом договоре (контракте), за­ключенном с ним.

Базовые величины
Что же именно мы можем поручить руководи­телю субъекта хозяйствования? Немного помеди-тировав над нормами законодательства и вспом­нив кое-что из практики, предлагаем следующий перечень его функций:
— общее руководство текущей деятельностью предприятия;
— разработка и утверждение текущих планов деятельности и мероприятий, необходимых для их выполнения;
— представительство предприятия в отношени­ях с органами госвласти и местного самоуправле­ния, судами, юрлицами всех форм собственности и с физлицами;
— обеспечение высокодоходной деятельности;
— организация исполнения решений ОСХ производственных программ, договорных и других обязательств, принятых предпри­ятием;
— материально-техническое обеспечение;
— организация сбыта продукции, работ и услуг, которые изготовлены предприятием;
— контроль за документооборотом;
— внедрение в производство новых техноло­гий;
— создание безопасных и благоприятных усло­вий труда, контроль за соблюдением безопасности труда, требований противопожарной и санитарной безопасности;
— внесение на утверждение ОСУ годового от­чета и баланса (сюда можно добавить требование предоставлять собранию доклады о результатах работы предприятия за отчетный год и о плани­руемых работах на следующий).
Разумеется, наш перечень — не истина в по­следней инстанции. Учредители могут заложить в уставе и другие нормы или модифицировать эти. Вариации, в частности, будут зависеть от профиля деятельности: для торгового предпри­ятия следует добавить изучение конъюнктуры рынка, обеспечение гибкой ценовой политики и т. п., для промышленного — обеспечение охра­ны авторских прав на изобретения и промыш­ленные образцы, внедрение энергосберегающих технологий и пр.
Дабы вышеуказанная теория стала практикой, в учредительных документах нужно предусмот­реть и надлежащие средства. Поэтому для реа­лизации своих задач директор должен получить право:
— издавать приказы и распоряжения, обязатель­ные для выполнения всеми работниками;
— принимать на работу и увольнять работников*;
— налагать на них дисциплинарные взыскания;
— заключать от имени предприятия договоры (контракты)*;
— распоряжаться имуществом предприятия*;
— открывать и закрывать счета в банках.

Обратите внимание!
Обозначенное звездочкой можно (а час­то даже целесообразно) ограничить ус­ловием об обязательности согласия ОСУ В уставе можно предусмотреть, что тако­вое нужно:
а) для приема (увольнения) определенных работников (например, главбуха, заместите­ля директора и т. п.);
б) для заключения договоров на сумму, которая превышает определенную чер­ту (выраженную в денежном эквиваленте или в процентах от размера уставного кап­итала);
в) для отчуждения или сдачи в аренду опре­деленного имущества предприятия (скажем, относительно имущества определенной сто­имости, недвижимости, объектов интеллек­туального права и т. д.).

Переменные величины
Но на этом дело не заканчивается. Согласно ч. 2 ст. 62 Закона о хозобществах ОСУ ООО мо­жет вынести решение о передаче части полномо­чий, принадлежащих ему, в компетенцию дирек­ции (директора). Помните! Речь идет именно об ООО, для акционерных обществ такой нормы не существует.
Что же именно делегируют директору? Компетенция ОСУ ООО зафиксирована в ст. 59 Закона о хозобществах. Если по логике отбро­сить вопросы, которые априори не может решать исполнительный орган (изменение устава, ликви­дация предприятия, исключение участника из об­щества и пр. — подробнее смотрим в ч. 4 ст. 145 ГКУ), то остается вот что. По желанию учреди­телей в уставе ООО закрепляют следующие пол­номочия директора:
— принимать решение о привлечении к иму­щественной ответственности должностных лиц общества;
— утверждать внутренние документы обще­ства, определять его организационную струк­туру;
— заключать от имени общества договоры (со­глашения) на любую сумму;
— определять условия оплаты труда должност­ных лиц общества, его дочерних предприятий, фи­лиалов и представительств;
— принимать решение о создании филиалов или представительств.
Замечание первое. Понятно, что перечень условный, так что можно предоставить одно из этих полномочий или вообще ничего допол­нительно не делегировать. Это уже зависит от желания и намерений учредителей, от степе­ни доверия к директору. Есть смысл наделить его дополнительными властными функциями, если эту должность занимает один из участни­ков общества.
Замечание второе. Все дополнительные полно­мочия можно ограничить условием об обязатель­ности их последующего одобрения на ОСУ Оно не гарантирует стопроцентной безопасности об­ществу, но позволяет участникам все же держать руку на пульсе событий, поскольку директор дол­жен отчитаться.

Важно!
Вышеуказанные полномочия, которые ОСУ вправе делегировать директору ООО, можно поручить и директору частного пред­приятия. Объяснение простое — для тако­го юрлица законодательство не выдвигает четких требований касательно содержания учредительных документов, поэтому мы бы советовали взять по аналогии нормы отно­сительно ООО.

По материалам: Адвокат-консалтинг

Які документі повинна надати юридична особа - нерезидент для оформлення права власності на куплене нерухоме майно?

Для реєстрації права власності на нерухоме майно в Україні юридична особа - нерезидент повинна надати до бюро технічної інвентаризації за місцем знаходження нерухомості такі папери:
- заяву у формі за додатком 3 до тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р.;
- правовстановлюючий документ на нерухомість та його нотаріально засвідчену копію (у вашому випадку це договір купівлі-продажу);
- платіжку, що підтверджує оплату оформлення прав власності на нерухоме майно;
- установчі документи юридичної особи (статут, положення, установчий договір, тощо);
- довіреність або інший документ, який засвідчує повноваження представника юридичної особи - нерезидента.

За матеріалами: Адвокат-консалтінг

Який порядок реєстрації народження та визначення походження дитини?

Актом цивільного стану є народження фізичної особи і встановлення її походження, яке підлягає державній реєстрації і регулюється Цивільним та Сімейним кодексами Ук­раїни, Законом України «Про органи реєстрації актів громадянського стану», Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 р.
Народження фізичної особи та її походження також підлягає обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з цими Правилами реєстрацію народження фізичної особи з одночасним визначенням її походжен­ня та присвоенням прізвища, власного імені та по батькові проводять державні відділи реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, а також виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, про що видається відповідне свідоцтво.
Реєстрацію народження фізичної особи з одночасним визначенням її походження стосовно громадян України, які проживають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України.
Заяву про реєстрацію народження дитини батьки зобов'язані подати невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини.
Одночасно із заявою про реєстрацію народження подаються паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них).
У пункті 2 глави 1 розділу 3 цих Правил перелічені підстави для реєстрації народження, а саме: медичне свідоцтво про народження; медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу, заява двох свідків, присутніх при пологах, у разі народження дитини поза зак­ладом охорони здоров'я; заява відповідних посадових осіб за участю двох свідків і лікаря або фельдшера у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі; лікарське свідоцтво про перинатальну смерть у разі мертвонародження.
Ст. 163 КЗпП про шлюб та сім'ю передбачено, що реєстрація народження дитини провадиться державним ор­ганом реєстрації актів цивільного стану за місцем народ­ження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них, а в разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження — за заявою родичів, інших осіб або адміністрації лікувального закладу, в якому перебувала мати під час народжен­ня дитини.
Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі, то народ­ження дитини може бути зареєстроване за місцем прожи­вання особи, яка визнає себе батьком дитини, якщо із зая­вою про реєстрацію народження ця особа одночасно подає заяву про визнання батьківства, що визначено пунктом 3 глави 1 розділу 3 цих Правил.
В актовому записі про народження дитини на бажання батьків може бути зазначено фактичне місце народження дитини.
Державний орган реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в реєстрації народження, мотивуючи відмову доцільністю провести її в іншому державному органі реєстрації актів цивільного стану.
У тих випадках, коли мати, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, померла або відмовилась узяти дитину з пологового будинку, або місце її проживання невідоме, а батьківство не встановлене, реєстрація народження дитини провадиться за письмовою заявою уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, у якому перебувала мати під час народження дитини, або за письмовою заявою упов­новаженого представника адміністрації дитячого закладу чи особи, яка опікується дитиною. Відомості про матір наводяться на підставі одного із документів, що посвідчує факт народження, визначених у пункті 2 глави 1 розділу 3 цих Правил, прізвище дитини і прізвище батька — за прізвищем матері, власне ім'я і по батькові дитини та батька — за вказівкою заявника. Про реєстрацію народження такої ди­тини орган реєстрації актів цивільного стану повинен письмово повідомити орган опіки і піклування, про що зазначається в графі «Для відміток» актового запису про на­родження.
Ст. 122 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина, зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

Дитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) бать­ком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про виз­нання батьківства.

У випадку, коли дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

Якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі одно­го із документів, що посвідчує факт народження, передбачених у пункті 2 глави 1 розділу 3 цих Правил, а походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини. Спільна заява матері та батька, які не перебувають у шлюбі між собою, може бути подана до державного органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народ­ження дитини. У разі подання такої заяви до народження дитини до неї додається довідка закладу охорони здоро­в'я про вагітність жінки. Також походження дитини від батька може бути визначене за рішенням суду, що передбачено ст. 125 Сімейного кодексу України.

За матеріалами: Адвокат-консалтінг

Спростування інформації, поширеної в інтернеті

На форумі сайту, який належить нашому підприємству, розмістили інформацію про певну особу. На сьогодні вона погрожує звернутися до суду з вимогою про спростування інформації та відшкодування моральної шкоди. Чи повинні ми нести відповідальність за таку інформацію, враховуючи те, що її розмістила анонімна особа?

У разі розміщення інформації в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та законні інтереси порушені її поширенням, може подавати відповідні позовні вимоги до власника веб-сайту, на якому розміщена ця інформація. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України від особи, яка адмініструє систему реєстрації та обліку доменних назв і адресу українського сегмента мережі Інтернет.
Якщо інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання, було розповсюджено на інтернет-сайті (хоча б і не зареєстрованому як спосіб масової інформації) і судом встановлено, що така інформація не відповідає дійсності, то згідно із судовим рішенням її має бути спростовано на тому ж самому сайті з додержанням вимог, визначених частями 3-6 ст.37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".
У разі коли відповідну інформацію розповсюджено у вигляді повідомлень не власником сайту, доступ до якого є вільним, а третіми особами, що є анонімними, то відповідальність за таке розповсюдження інформації та завдану у зв'язку з цим шкоду діловій репутації суб'єкта господарювання має нести саме власник сайту, оскільки його діяльність створила технологічні можливості та умови для поширення негативної інформації, яка не відповідає дійсності та порушує права і загальні інтереси особи.

За матеріалами: Адвокат-консалтінг