Поиск

Парад Брехні

Ми починаємо звикати до брехні, якою нас годують щодня. Україна переживає кризу. І ця криза стосується не тільки економіки, а й довіри до політиків уцілому. Важко собі уявити, як можна буде знову повірити політиканам, які навіть у складний для країни період зайняті тільки одним – маренням про владні тепленькі крісла і у захваті від себе на цих кріслах. Нас з дитинства вчили, що авторитет заробляється довго, а втратити його можна за секунду. У нас все трапилося навпаки. Наші нові вожді, які вийшли із старої партійної школи, заробили свій авторитет дуже швидко. Причина цього успіху – банальний популізм. Поняття політика стало синонімом таким словам як «обіцяти», «обманути».

Виявилось, що у нашій інтелектуальній державі немає професіоналів, які вміють заробляти для держави гроші, а тим більше зберегти ці гроші для країни, що є дуже важливим у наш час. Можливо вони і є, але у політику вони чомусь не поспішають, на жаль. У більшості випадків працюють у бізнесі.

Стільки часу було витрачено на розкручування байки про ламання старої системи, яка заважала новій плеяді політиків працювати, і що побачили – всі сили кинуті на укріплення цієї системи. Кругом бюрократи у найгіршому сенсі цього слова.

Ми дожилися до того, що не працює судова система, економіка на грані розвалу, рівень безробіття зашкалює і починають з'являтися розмови про зникнення України, як держави.

Все йде не тим шляхом. Щодня, замість сніданку, обіду і вечері ми куштуємо брехню. І пережовуючи її, відчуваємо гіркий присмак нашої втраченої гідності.

Інколи здається, що весь український народ приймає участь у якомусь параді. Йдемо у щільній колоні, де не можна поворушитись ні вправо, ні вліво. Крокуємо тільки вперед, у прірву – за нашими вождями. І цей дійство є нічим іншим як парадом брехні.

Хтось скаже, що нічого страшного, прийде нове покоління політиків і все налагодиться. Чергова брехня. Ніхто не прийде, бо ми і є те саме нове покоління. І поки ми чекаємо дива, наші місця займають старі партократи-популісти. Це вони укріпляють систему, яка перемелює молоді уми.

Люди дуже розумні і добрі, але натовп тупий і жорстокий. Нам вибирати, хто ми!!!

За матеріалами: Адвокат-консалтінг

Вульгарність у владі чи вульгарна влада?!

Питання культури нашої політичної еліти стоїть давно, але зараз воно болить як ніколи. Дивитися на те, як найвищі посадові особи поливають один одного брудом, при чому у прямому ефірі, стало звичайним явищем.

Якщо спочатку це сприймалося як тимчасові емоції, що виникли у результаті певного стресу, то тепер переглядаємо лайку недоторканних, як рекламний ролик. Між іншим, у перерві перегляду художнього фільму.

Пам'ятаю, коли Президент вперше нахамив журналістці і наТИкав їй, довівши її сліз – це було в дивину. Та народ пробачив. Мовляв перенапружився, ось і зірвався – ну з ким не буває. Та ця звичка, плювати на людей у всіх на очах, стала візитною карткою нашого народного гаранта. Що трапилось з ним? Тим гарним демократичним політиком, який викликав захоплення, тільки-но починав говорити. Мабуть згорів на роботі. Влада – це цікава субстанція, яка проявляє або гарні, або погані риси характеру.

Юлія Володимирівна стає жертвою ситуації, до створення якої вона приклала руку. Поки держава витримувала всі обіцянки нашого прем'єра, то і виглядали її виступи наче голос з майбутнього. А тепер, коли всі дивіденти майбутнього роздані і в бюджеті дірка у 90 млрд.гривень, вже якось не віриться у спроможність Уряду до адекватних дій. Що ж до нецензурщини, то лунає вона регулярно у бік того чи іншого опонента. Правда лайка з вуст пані Тимошенко, звучить більш приємно ніж у Президента, та все ж.

Інші гравці на нашому українському політичному полі поки ще не вичерпали ліміт матюків для народу, Але натхненно йдуть до цього.

То що ж призвело до того, що у нас з'явилось таке явище, як вульгарність у владі? Чи може у нас просто вульгарна влада? І нам варто ширше розплющити очі, закатати рукава і почати виховувати наших бруднословів!

Невже український народ не заслуговує на культурних, вихованих, а головне дієздатних політиків. Ау, де ви, відгукніться! Народ потребує вас. Знову тиша. Нічого. Рано чи пізно ми догукаємось достойних.

За матеріалами: Адвокат-консалтінг

Штабні секрети Яценюка: від кого залежать відсотки «Інтер-сюрприза»

Екс-заступник Балоги і Тігіпка, екс-спікер Верховної Ради, екс-двічі міністр і екс-прочая-прочая, а нині просто народний депутат фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» Арсеній Яценюк минулої п'ятниці відзначив знаменну дату. Згідно з Конституцією України, він набув права балотуватися на посаду Президента, що, як ми всі вже переконалися, явно збігається із заповідними мріями цього молодого, але раннього політика. Його очі з-під скелець окулярів стали останні часом випромінювати характерний хижо-ласкавий блиск професійного кандидата.

Балотуватися-то можна, але виникає закономірне питання – чи варто? Виникає у політиків, експертів, журналістів і широких верств народу, який з цікавістю споглядає за неквапним розгортанням такого собі «Фронту змін», що його невдовзі поведе в електоральний бій наш цибалатий іменинник.

Цікавість є цілком обґрунтованою. Українська людність до ошаління знудьгувалися за чимось «новеньким та свіженьким», а по можливості ще й більш-менш чистеньким. За новим чудом, оскільки попереднє виявилося, блін, ще тим «чудом» в лапках. І в цю нішу народних очікувань Арсеній Петрович напружено силкується втрапити. Молодий, тямущий, успішний, поміняв кільканадцять високих посад, гострий на слово і не позбавлений шарму «розумного Кролика» з відомого мультика.

І публічні месиджі у Яценюка відповідні – я вам не Янукович, не Тимошенко і навіть не Ющенко (прошу дуже пана пробачити).

Позбираю до свого Фронт гарних, успішних та порядних людей, не замурзаних у тій брудній політиці, прийду до влади, подолаю всі кризи і зроблю вам усім так добре, як вам ще ніколи не було.

А раптом... Тому і придивляємося і до самого симпатичного «Кролєга» і до тих «високоморальних та порядних», які підуть за нього в атаку з агітаційними слоганами на устах. Якраз на цьому «почеті», який, нехай дарують на слові в Західній Україні, «грає короля», хотілося б зупинитися детальніше. Тому що без команди навіть крутий топ-політик може лише безсило топати ніжкою. Він якраз і виявляє свою сутність у селекції кадрів, оскільки за дискурсом про політика виносити якісь судження неможливо. Він ним лише приваблює електорат, як сирени приваблювали Одіссея неймовірно мелодійним співом.

Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти – так ще у сиву давнину сказав Евріпід. Але, які відомо, у політиків немає друзів, а є самі лише інтереси. А ще вибори і виборчі штаби.

Тому доведеться переформулювати древнього драматурга: «Cкажи мені, хто твій штаб...»

Отже, кого веде у владу Яценюк – і хто Яценюка веде до влади? За яким критерієм вибирав він своїх людей на місцях. Людей, які очолили осередки «Фронту змін» у регіонах? (Теми зв'язків Яценюка з Ющенком, Фірташем, Гайдуком, Хорошковським, Черновецьким, Пінчуком, Рабиновичем, міжнародними фінансовими структурами, Грановським, Левенцем, російськими піарниками є надто об'ємними, й кожна з них заслуговує окремого матеріалу).

На жаль, критерій моральності та порядності при відборі місцевих ЗАЯЦів («За Яценюка») не спостерігається. Зате у наявності два інших: по-перше, наявність коштів, боєздатних структур і ЗМІ (або хоча б двох з цих «чеснот»); по-друге, особисте знайомство і ділові зв'язки (не обов'язково, але дуже бажано).

Візьмімо рідні для Арсенія Петровича Чернівці. Тут його репрезентантом став Олексій Каспрук, такий же представник «золотої молоді», як і сам Яценюк, син екс-мера обласного центру.

Запам'ятався чернівчанам безпрецедентним розкраданням коштів, виділених очолюваному ним комунальному підприємству «Містобуд» на реконструкцію площі Філармонії і фонтану на ній.

Через те реконструкція затяглася на рік – і довелося виділяти додаткові кошти. Донедавна очолював також місцеве відділення УСПП і страшенно любив і поважав А.Кінаха і його політичну силу. Але притьмом поміняв об'єкт любові. Старший брат Олексія Олександр, подейкують, пов'язаний бізнесом із Валерієм Чинушем, депутатом міськради, якого вважають щонайтіснішим чином зрощеним з криміналітетом, зокрема, з грізним «авторитетом» буремних 90-х «Білим» (Білоусом). За свідченням ЗМІ, Чинуш перебував у ті часи під наглядом УБОЗу, але уник кримінальної відповідальності. У 1996 році у нього стріляли. Що цікаво, у той же період інтереси його фірми «Надіна», яка постачала нафтопродукти на АЗС, захищав ще юний тоді юрист Арсеній Яценюк.

Великою довірою у Яценюка користуються банкіри, з якими він колись мав взаємовигідні справи, працюючи у НБУ:

Івано-Франківськ – Володимир Шкварилюк, заступник глави облдержадміністрації, колишній керівник філії банку «Фінанси і кредит»; Львів – Степан Кубів, екс-голова правління «Кредобанку»; Миколаїв – планується Сергій Прудкий, керівник місцевої філії «Райффайзенбанк-Аваль»; Тернопіль – Любов Гринчишин, керуюча обласної філії АКБ «Укрсоцбанк».

Зайве пояснювати, скільки важелів мав керівник НБУ для заохочення «своїх» банків. І скільки можливостей отримували залежні від нього керівники комерційних банків, щоб віддячити «благодійнику».

А від міністра закордонних справ Яценюка залежав представник МЗС у такій благодатній і багатій портовій Одесі Костянтин Ржепішевський. Коли Яценюк став міністром економіки в уряді Єханурова, Костянтин Іванович почав числитися його радником, а потім при перебуванні Арсенія Петровича міністром закордонних справ, Ржепішевський посів свою теперішню посаду. І тут не потрібно довго пояснювати, скільки через це представництво проходило багатомільйонних оборудок і якою важливою могла бути підтримка з Києва. Тепер цей пан – затятий координатор «Фронту змін» в області.

Не останньою – і не найбіднішою – людиною у Вінниці є Сергій Кудлаєнко, начальник управління споживчого ринку та послуг міської ради (екс-«нашоукраїнець»). Теж швиденько став «фронтменом». Як і Олександр Сменжук, координатор Хмельницького обласного ФЗ, співзасновник ювелірної фірми «Діамант ЛТД».

Але це ще квіточки. Ну, багаті люди, ну, впливові, ну, не зовсім відповідають критеріям «аполітичності», «моральності», «порядності». Але в деяких регіонах були вибрані просто одіозні постаті. Особливо це стосується Харківщини. Тут «головним по Фронту» став мультимільйонер Олександр Давтян, бізнесмен із вельми сумнівною репутацією.

Зрозуміло, що привабило Яценюка: Давтян зараз є власником ТРК «Симон» з цілком пристойним рейтингом, тижневика «Об'єктивно», мережі продовольчих та промтоварних магазинів і готелю «Харків», де і розташована приймальня «Фронту».

І «бабло», і ЗМІ, і всього вдосталь.

Але ж слід було хоч трохи попитати харків'ян про пана Давтяна. Вони б розповіли, що стартовий капітал той сколотив ще у 80-х роках минулого століття, елементарно спекулюючи на будматеріалах. Розповіли б, якими негідними методами його прирощував. Як змушений був фінансувати кампанію Марчука в Харкові в 1999 році, припертий до стінки компроматом СБУ. Як будучи членом міськвиконкому брав активну участь у розкраданні землі в центрі Харкова, припинивши задля цього багаторічну «війну» з Кернесом і Добкіним і ставши радником «Допи». Як правоохоронці накрили цілу групу працівників його готелю «Харків», що займалися сутенерством (невже без відома Олександра Саркісовича?) Як від нього пішов колектив медіа-групи «Об'єктив» на чолі з Зурабом Аласанією після початку геть уже безсоромної роботи на ПР. Як він особисто бив журналіста знімальної групи медіа-центру «Інформбюро», бо вона посміла знімати там, де панові олігарху невгодно, а його охорона розламала операторам камери. Як Давтян відверто признався, що купив для своєї доньки Каріни місце у міськраді у харківської «Нашої України» за 350 тисяч доларів, але сталася така фігня, що донечка була на сьомому місці, а до міськради потрапило шестеро – і гроші «нашоукраїнці» так і не повернули. Зате тележурналістка Каріна, залишаючись членом списку НУ, їх бодай частково «відбила», знявши цілий цикл «гламурних» передач з «Гепою»-Кернесом.

Невже не знав Яценюк, з ким зв'язується? Такі «фронтмени» дискредитують його навіть більше, ніж безперервне стирчання на «спаленому» «Інтері».

А у Дніпропетровську планується призначити координатором «Фронту змін» такого собі Сергія Шапрана, голову правління ЗАТ «Царічанський завод мінеральних вод», керівника фірми «Васил», яка продає спортивні тренажери, депутата Дніпропетровського обласного від Блоку Лазаренка і керівника депутатської комісії із землі і надр, активного члена партії «Громада». Дозволимо собі цитату: «За неофіційними даними, вважається людиною, яка уміє ефективно «вирішувати питання» у сфері власності і корпоративних відносин (деякі називають це словом «рейдерство»), і, що найважливіше – персоною, особливо наближеною до колись всесильного господаря області Павла Лазаренка. Який нині перебуває в місцях якраз таких віддалених – у сонячній Каліфорнії, але і звідти примудряється регулярно спілкуватися з однодумцями, керувати місцевими структурами Громади (що для різноманітності отримали горде ім'я «Блок Лазаренка») і через «своїх» людей наглядати за власністю».

А це вже схоже на елементарну політичну всеїдність. Аби гроші та структури, а на бруд і корупцію наплювати. Отакий підбір кадрів. Що «кадри», то «кадри»...

Ще один приклад на цю тему – Кримський осередок ФП. Наведу враження автора одного з сайтів від відвідин презентації осередку 8 квітня ц.р: «Ба! Всі знайомі номенклатурні обличчя з минулого.. Ось ректор Таврійського Національного Університету ім. Вернадського, колишній перший секретар кримського обкому партії М.Багров, колишній міністр економіки Криму в уряді А.Бурдюгова – Огородников, колишній лідер КРО Демократичного союзу України – Омельчук, колишній перший помічник прем'єр-міністра Криму – Кудряшов і ще ряд номенклатурних осіб. Ці люди за короткий час незалежності України поміняли не одну партію. У них нюх на людей, до яких вони чіпляються, як до паровоза. І які їх вивозять на потрібні посади або до потрібних грошей. Будь-який благий почин ці люди гальмували, не даючи йому ходу. Зустріч відкрив Петро Баскаков, колишній заступник мера міста Сімферополя – нині головлікар Сімферопольського пологового будинку №1. Він же призначений лідер кримського «Фронту Змін» Арсенія Яценюка. Незрозуміло, навіщо акушерові політика? Що він збирається змінювати? Сімферопольці, швидше за все, не пам'ятають добрі справи Петра Баскакова на посаді заступника міського голови. Якраз за його перебування наліво і направо розбазарювалася земля кримської столиці. Місто-сад перетворилося на місто-базар. І жодного слова проти розбазарювання земель, проти чиновницького беззаконня не було чутно з вуст цього міського чиновника».

А ще автор пише, як мракобіс Багров жалкував у виступі на презентації за Радянським Союзом і «покладав надії» на Яценюка. Надії на що? На повернення «під Росію»?

Оце ті «моральні», «нові», «незаплямовані»? Та на цьому тлі Олександр Козлов, голова громадської організації під офігенною назвою «Академія стратегічного розвитку міста Житомира», якого в самому Житомирі вважають просто «міським божевільним», виглядає ще цілком пристойно в якості координатора обласного осередку ФЗ.

Хтось із читачів скаже, що недобре так «наїжджати» на іменинника, що автор – злий і недобре чинить в день народження нашого «Інтер-сюрприза». Заперечу: якраз в такі ювілейні чи напів'ювілейні дати іменинникові потрібно осмислити пройдене і продумати майбутнє. І це нормальна справа – допомогти йому в такому осягненні. Допомогти зрозуміти, що він веде у владу негідних людей, що в людях геть не розбирається. І що з таким кадровим багажем балотуватися у президенти не варто.

За матеріалами: Адвокат-консалтінг

З життя київської еліти: маєток Анатолія Голубченка

Наступний герой серії "Української правди" про маєтки вітчизняної еліти – перший заступник глави Київської міської державної адміністрації Анатолій Голубченко.

Віртуально побувати в гостях у самого мера користувачі інтернету могли завдяки відео зі святкування дня народження дружини Черновецького Аліни Айвазової, оприлюдненому на сайті TаблоID.

Однак перший заступник Черновецького має не гірші житлові умови.

Якщо мер мешкає на дамбі в Конча-Заспі, то Голубченко – в представницькому котеджному містечку "Золоті ворота", яке розташовано по-сусідству.

У Голубченка будинок на 800 квадратних метрів та 0,75 гектара землі.

Свого часу, коли еліта тільки почала заселятися за містом, маєток Голубченка вважався одним з найкращих.

Про житло Голубченка в "Золотих воротах" ходять легенди – на цій території розбито критий басейн на 50 метрів з дахом, що розсувається.

Крім того, всі мешканці цього містечка мають вихід на річку Козинку.

Голубченко тримає серйозну приватну охорону, однак, попри це, нам вдалося зафіксувати його маєток.

У коментарі "Українській правді" Голубченко повідомив, що власником дому він став десять років тому.

Утім, наші джерела розповідають іншу версію: в середині 1990-х Голубченко справді заїхав у "Золоті ворота", однак тоді він мав ділянку 20 соток – як і всі першопоселенці цього котеджного містечка.

А решту землі – ще 55 соток – він докупив кілька років тому у бізнесмена Михайла Гріншпона, який в минулому очолював холдинг "Київ-Донбас".

Причому старожили котеджного містечка вірять, що за ділянку сплатили не менше півтора мільйона доларів.

Сам Голубченко каже, що десять років тому будинок в недобудованому стані обійшовся йому в 40 тисяч доларів.

Утім, офіційна біографія віце-мера, оприлюднена на сайті Київської міської адміністрації, стверджує, що після розпаду Радянського Союзу Голубченко працював виключно на державній службі, де платили і мало, і в купоно-карбованцях.

Так, з 1991 до квітня 1992 він був першим заступником голови Держкомітету металургійної промисловості, після того три роки працював на керівних посадах Міністерства промисловості, з 1995 по 1997 був народним депутатом, а з 1997 по 1999 рік – першим віце-прем'єр-міністром

Зараз, за словами Голубченка, щорічний дохід членів його родини складає 3,5 мільйони гривень.

При цьому джерела своїх доходів він не вказав, а коли журналіст "Української правди" спробував розпитати це в Голубченка після одного з офіційних заходів, він сказав, що більше не повідомить нічого, окрім вже написаного у письмовій відповіді.

У київській тусовці заведено вважати, що дружині Голубченка належить ресторан "Егоїст".
alt
Потяг до автомобілів найвищої цінової категорії є ще однією рисою як команди, так і родини Леоніда Черновецького.

Так, у одному з будинків на столичних Липках віце-мер також має квартиру, під вікнами якої паркується сріблястий "Бентлі" сина Анатолія Голубченка.

За матеріалами: Адвокат-консалтінг